Історія приховує велику кількість випадків, коли звичайне, здавалося б, налагоджене життя людства вкрай змінювали раптові епідемії. Такі явища можна з легкістю уявити в епоху Середньовіччя. Той самий Лондон страждав від жорстокої та безжалісної чуми, моторошної та мерзотної холери, а також інших надзвичайно жахливих видів хвороб. Проте глобальне поширення того чи іншого захворювання в той час, коли дослідження та вивчення медицини досягли значного розквіту, здається неможливим. Саме таким був спалах іспанки у багатьох країнах світу на початку 20 століття. Епідемія вирувала і в Лондоні. Якою були основні її особливості та як місто боролося з хворобою? Далі на ilondon.
Коли та чому епідемія досягла міста?
Дивну хворобу помітили незадовго після закінчення Першої світової війни. Іспанка характеризувалася головним болем, лихоманкою, тремтінням та болем у горлі. Через це спочатку було досить складно відрізнити її від симптомів інших захворювань. Вперше її виявили в Іспанії (від чого і походить назва). Епідемія досить швидко розповсюджувалась і забирала сотні життів. До Великої Британії хворобу привезли військові, що поверталися додому потягами та човнами. Вперше у країні іспанський грип було зафіксовано у травні 1918 року. А вже в червні епідемія поширилася Лондоном. Цікавим також постає той факт, що зазвичай це не надто сприятливий сезон для поширення тієї чи іншої хвороби. Найбільш ризикованими верствами населення виявилися молоді жінки. Саме їх захворюваність була найвищою у місті. Проте це була лише перша хвиля грипу, яка хоча й доволі жорстоко вразила організм людей, але не була дуже масштабною. У серпні хвороба здавалося б відступила, але вже в жовтні знову вразила місто і весь світ. Цього разу іспанський грип показав усю свою силу. Неймовірна швидкість розповсюдження в прямому сенсі обеззброїла лікарів, адже вони просто не могли впоратися з такою кількістю хворих. Однією з найбільш жахливих особливостей хвороби було те, що вона дуже швидко вбивала людину. Деякі дізнавалися, що хворі за день до своєї смерті. Більш того згодом високий рівень смертності призвів до того, що тіла людей просто лежали на вулиці через брак трунарів. Усього можна виокремити три основні хвилі епідемії в Лондоні, остання з яких вразила місто на початку 1919 року.
Як лондонці захищалися від хвороби?
Основну увагу суспільства було привернено до уникнення контактування з іншими. Людей закликали відмовитися від рукостискань, не їхати у переповненому транспорті, дотримуватися основних правил гігієни, а також провітрювати та дезінфікувати приміщення. Деякі заклади зачинялися, щоб не допустити поширення хвороби. Таким чином, не працювала велика кількість початкових шкіл. Працівники кінотеатрів в Лондоні зобов’язані були провітрювати будівлю протягом 30 хвилин кожні 3 години. Проте багато ключових шляхів поширення хвороби не було розглянуто. Середні школи залишалися відкритими, як і церкви. Основною підставою, на яку спиралися представники релігії, було те, що під час таких явищ люди повинні молитися.
Окрема історія, пов’язана із жахливою епідемією
Досить часто зрозуміти усю трагічність та жахливість подібних подій можна розглянувши історію окремої людини. Саме такою постає історія юної дівчини Лінди Браун. Вона була наймолодшою дитиною в сім’ї, а родинні фотографії свідчать про безмежну любов до неї з боку родичів. Вона вийшла заміж у 1915 році, але незабаром її чоловіка призвали до армії. Влітку 1918 року її чоловіка було поранено та відправлено на лікування у північний район Англії. Лінда вирушила туди, щоб відвідати його і під час цієї подорожі захворіла іспанкою. Родина була шокована, коли дізналася про раптову смерть дівчини в лондонській лікарні на початку вересня 1918 року.