На початку 20 століття собачі перегони мали високу популярність у Великій Британії. Особливо це стосувалося представників робітничого класу, які знайшли доступну альтернативу кінним змаганням. У цьому контексті стадіон «Гекні-вік» став ключовим центром перегонів хортів, що перетворився на один з найулюбленіших видів спорту у країні. Далі на ilondon.
Історія заснування та розвитку стадіону «Гекні-вік»
Стадіон «Гекні-вік» відкрився 8 квітня 1932 року під егідою Британського товариства хортів. Ініціатором та керівником проєкту стала компанія Hackney Wick Stadium Ltd, очолювана директором Артуром Гілбертом та менеджером перегонів Фредом Вайтхедом. Арена місткістю від 30 до 50 тисяч глядачів одразу перетворилася на центр уваги для любителів перегонів. Вже першого вечора на ній було встановлено тоталізатор, а подію відвідали 13 тисяч людей. Офіційне відкриття здійснила Марджорі Грейвс, член парламенту від Південного Гекні.
Після Другої світової війни стадіони «Гекні-вік» та «Хендон Грейхаунд» об’єдналися у єдину компанію Hackney and Hendon Greyhounds Ltd. У розпліднику було передбачено шість вигонів, кожен з яких міг вмістити до п’ятдесяти хортів. Поруч з ними розташовувалися загони з кухнею та ветеринарним лікарем, що забезпечувало комфортні умови для тварин.
У 1963 році на стадіоні з’явився спідвей у вигляді команди Hackney Hawks. Це сталося на тлі його реконструкції, яка охопила відкриття ресторану та загальні покращення інфраструктури. Незважаючи на модернізацію, кількість перегонів зменшилася: замість довоєнних шести зустрічей на тиждень, вони відбувалися лише щочетверга та щосуботи о 19:45. Траса для змагань мала довжину 472 ярди, а хорти бігли за механічним зайцем Outside Sumner.
У 1970 році бізнесмен Джордж Вокер організував зворотне поглинання Hackney and Hendon Greyhounds Stadium Ltd. Його приватна компанія викупила публічну компанію, що призвело до утворення нового підприємства під назвою Brent Walker. Внаслідок цього стадіон «Хендон Грейхаунд» занепав і був проданий, щоб звільнити місце для першого у Великій Британії окремого торговельного центру Brent Cross.
Коли іподром «Хендон Грейхаунд» закрився, на території «Гекні-вік» почали відбуватися важливі змагання. У 1969 році сюди перейшли Гвінейські перегони, які до цього проходили у «Парк Роял». У 1976 році місцевий хорт Вестмід Чемпіон під керівництвом Пем Хісман вирізнився серед інших, вигравши Золотий нашийник, Сен-Леже та Регентство. Разом з Муттсом Сільвером він здобув звання хорта року.
У 1994 році збанкрутілий Джордж Вокер продав стадіон «Гекні-вік» компанії London Stadium Hackney Ltd, що належала Fleetfoot Racing на чолі з Робертом Паркером. Незабаром Стівен Рі замінив його на керівній посаді. Через фінансові труднощі та проблеми з будівництвом вартість нового проєкту зросла до 14 мільйонів фунтів. У 1995 році оновлений Лондонський стадіон відкрився з покращеними умовами та більшими призовими. Однак тієї ж ночі він був оголошений банкрутом. Fleetfoot Racing Ltd проіснувала лише три роки, а арена закрилася 4 січня 1997 року.
Лондонський стадіон залишався занедбаним до 2003 року, коли Агентство розвитку Лондона викупило та знесло його. На його місці було збудовано Лондонський олімпійський медіацентр. Згодом він став головним осередком мовлення для літніх Олімпійських ігор 2012 року та літніх Паралімпійських ігор 2012 року.
Alamy
Визнання та значення стадіону «Гекні-вік»
Стадіон «Гекні-вік» був важливим спортивним об’єктом Великої Британії. Він слугував не лише місцем змагань, але й осередком культури та дозвілля для тисяч людей. Арена стала домом для таких легендарних хортів, як Балліреган Боб, Саунд Вейв, Дублін Дейзі, Таллі Хо Сабріна та Дон Гіпсі. Їх тренували Аннеттс, Редж Бослі, Браун, Коулбрук, Кокс, Педді Гордон, Хедлі та Лайонел Максен. До того ж команди спідвею змагалися під різними назвами, зокрема Hackney Wick Wolves, Hackney Hawks, Hackney Kestrels та London Lions.
Keith Collman