Під час Другої світової війни бомбосховища Лондона врятували тисячі людей від смертельних бомб, що скидали бомбардувальники. Переповнені укриття стали основною деталлю ландшафту міста під час війни. Вони захищали жителів мегаполіса під час повітряних нальотів та бомбардувань. Далі на ilondon.info.
Також ховалися від бомб на станціях лондонського метро. Таким способом захисту користувалися 170 000 людей.
Історичні моменти
Ще до початку Другої світової війни у Лондоні стали говорити про перші підземні укриття. Керівництво країни розуміло не примарну загрозу повітряних нальотів й запровадили початок розбудови укриттів у великих містах. Особливо стало зрозуміло про реальну загрозу після вересня 1917 року, коли відбувся німецький авіанальот. У той день 300 000 лондонців заховалися в метрополітен, рятуючи життя. Після пережитого стало зрозуміло, якщо у майбутньому розпочнеться чергова війна, то людям треба буде десь ховатися.
Під час Другої світової війни британське керівництво хотіло так організувати укриття, щоб люди не збиралися масово, а більше розсіювалися, щоб попередити масові братські могили. У той період багато бомбосховищ являли собою невеликі присадкуваті забудови з бетону, щоб можна було вмістити 50 осіб. Вони були темними, сирими, не мали санітарно-гігієнічного устаткування. Забудови були сконструйовані погано й могли бути смертельно небезпечними. Пізніше недоліки прибрали за допомогою вибухозахисних зовнішніх укріплень. Такі укриття не були особливо популярними.
Більшість людей користувалися ровами, виритими у парках. У війну їх осучаснили, обробили бетоном та металом, зачиняли входи, а зверху присипали землею.
Укриття Андерсона та підземні споруди
Поширеним типом бомбосховищ у Лондоні були андерсенівські притулки. Люди використовували невеликі конструкції з гофрованого заліза. Їх можна було збирати біля свого будинку. Хоч андерсенівські укриття не були достатньо міцними, як підземні кімнати, але захищали від уламків, що падають. Такі споруди лондонцям надавали безкоштовно або за малу плату. У конструкції можна було розмістити до 6 осіб та захистити себе від вибухів. До початку воєнних дій встановили приблизно 3,6 мільйона укриттів Андерсона.
Також будували й спеціальні глибокі захисні споруди, куди ховалися не лише цивільні, а й військові. Вони були зроблені досить глибоко та вміщали до 1000 людей. Найвідоміші з них були біля станцій метро “Clapham South”, “Belsize Park” та “Goodge Street”. Там були навіть спальні місця, туалети та медичні пункти. Їх надійність була кращою, але, на жаль, вони не вміщали так багато людей.
Бомбосховище метрополітену
Спершу влада була проти використання метро як укриття через скупчення людей. Якщо бомба б упала у місце, де було багато мирних жителів, то загинули б усі. Це і сталося 1941 року на станції “Bank”, де через пряме влучання було 111 жертв, а вибухова хвиля, яка прокотилась тунелем, вбила 60 осіб.
Після початкового небажання користуватись метро, керівництву довелося змінювати думку, бо містяни хотіли зберегти життя. Під час особливо великих нальотів у тунелях чекали відбою десятки тисяч людей. На жаль, трагічні випадки регулярно траплялись у тунелях. У березні 1943 року жінка з дитиною спіткнулася біля сходів на станції “Bethnal Green”, що призвело до катастрофи. За методом доміно загинуло 173 людини.
На поверхні люди гинули від бомб, а в метро була тіснота, задуха та антисанітарія. Місця для сну було мало й лондонці сперечалися. Ситуація була напруженою, бо найчастіше авіанальоти були вночі, люди не спали, були знервовані, засмучені та перелякані. Також проблемою стало те, що люди залишались у метро набагато довше, ніж тривали бомбардування, тому утворювалися черги, щоб потрапити туди до вечірньої сирени.
Отже, бомбосховища Лондона є важливим елементом історії війни. Саме вони зберегли тисячі життів мирних мешканців міста.