Історія міста Лондон знає багато жінок, які зробили вагомий внесок у розвиток мегаполіса й для всієї нації. Мова піде про найвідомішу жінку — Еммелін Панкгерст, яка все своє життя боролася за права жінок. Саме вона стала головною фігурою суфражистського руху. Далі на ilondon.info.
Діяльність Еммелін Панкгерст залишила в історії значний відбиток. Завдяки її рішучості та сміливості змінилося сприйняття ролі жінки у суспільстві. У 1999 році “Time” іменував її однією зі 100 найбільш важливих людей XX століття. Вони заявляли, що світ вразила нова модель життя, яку жінка відкрила людству.
Дитинство та юність
Народилася Еммелін Панкгерст 14 липня 1858 року у родині політично активних батьків. З самого дитинства вона усвідомлювала нерівність між чоловіками та жінками, що й стало відправною точкою у її боротьбі, яка продовжувалась довгі роки. Вже у 14 років дівчина приєдналася до руху, що виступав за виборче право для жінок.
У 1879 році жінка вийшла заміж за Річарда Мардсена Панкгерста. Він був юристом та автором першого законопроєкта про виборчі права жінок Великої Британії у кінці 1860-х років та законів про власність заміжніх жінок. Їх шлюб зіграв важливу роль у становленні політичної діяльності Еммелін Панкгерст, бо чоловік поважав її діяльність й дуже допомагав. Саме вона змогла заснувати “Жіночу виборчу лігу”, яка виступала за виборче право заміжніх та незаміжніх жінок.
Активна діяльність
У 1903 році Панкгерст створила “Жіночий суспільно-політичний союз” (“WSPU”) — організація, яка ставила перед собою мету надавати жінкам право голосу. Їх девіз був: “Дії, а не слова”. Саме це формування змінило хід боротьби за жіноче виборче право, перейшовши від мирних зібрань до сміливіших методів. Група жінок використовувала страйки, пікети, підпали, пошкодження майна. Вони навіть розбивали вікна урядових установ та блокували політичні виступи. Такі дії інколи призводили до того, що організаторок арештовували. Неодноразово й сама Панкгерст була у в’язниці, де на знак протесту голодувала.
Під час Першої світової війни вона з донькою Крістабель працювали над мобілізацією жінок для участі у бойових діях. Вони вважали, що це гарний спосіб довести те, що жінки також заслуговують на право голосу. Хоча друга донька Панкгерст Сільвія виступала проти війни й працювала над тим, щоб полегшити страждання жінок, які були в Іст-Енді.
Робочі будні
У 1916 році Панкгерст відвідала Північну Америку, зробила турне США та Канадою, збираючи гроші та закликаючи уряд США підтримувати Велику Британію та її союзників. Вона продовжувала активно брати участь у політичних кампаніях, а члени Жіночої партії закликали її балотуватися на виборах. Після війни жінка продовжувала просувати націоналістичне бачення британської єдності. У 1918 році уряд прийняв Закон про народне представництво, який надавав право вибору жінкам віком від 30 років, що мали майновий ценз. Такий закон був неабиякою перемогою й визнанням діяльності Панкгерст та її колег.
У 1925 році Еммелін Панкгерст повернулася до Лондона й через рік була обрана кандидатом від консерваторів по виборчому округу східного Лондона. На жаль, її підвело здоров’я ще до того, як вона могла бути обрана.
До кінця своїх днів політична діячка продовжувала працювати й боротися за права жінок попри серйозне погіршення здоров’я. До самої смерті жінка була у Лондоні й померла 14 червня 1928 року. За кілька тижнів до цього парламент врешті прийняв закон, який урівняв право жінок та чоловіків. Це була найбільша перемога Еммелін Панкгерст й день, заради якого жінка працювала все своє життя. Її приклад довгі роки надихає жінок боротися, бути сміливими, відстоювати власні інтереси та впевнено йти вперед.