Невиліковні рани, величезна кількість мертвих людей, лікарі у страшних масках, хаос та паніка – усе це переслідувало мешканців Лондона декілька століть поспіль. Йдеться про епідемії чуми в місті. Хвороба дуже швидко поширювалася та щоразу знищувала майже половину населення. Інколи масштабна епідемія поширювалася серед військових і відігравала значну негативну роль в історичних подіях. Як тільки мешканці Лондона забували про ці жахіття, вже через кілька десятків років хвороба знову поверталася, нагадуючи про своє існування. Хоча історія розповідає нам про кілька масштабних епідемій, фахівці стверджують, що чума панувала в Лондоні кожні 20-30 років. Як вона вплинула на еволюцію людини та чому її наслідки досі проявляються у сучасному світі? Далі на ilondon.info.
Передумови страшної хвороби та причини поширення
Головною причиною появи та розповсюдження чуми у Лондоні були жахливі умови для нормального життя людини. Не існувало налагодженої системи каналізації, сміття просто лежало на тротуарах, на вулиці смерділо, а в домах, у які дуже рідко потрапляло повітря, проживала велика кількість людей. Мешканці Лондона не знали навіть про елементарні правила гігієни, такі прості дії як помити руки та провітрити приміщення не входили до звичайних повсякденних справ багатьох людей. Більша частина населення жила досить бідно і зазвичай думала тільки про те, як прогодувати сім’ю і не надто переймалася за стан свого здоров’я або покращення умов проживання. Медицина ще не була розвинена належним чином і лікарі надавали тільки загальні поради та ліки, а під час масштабних епідемій деяких хворих просто не встигали відвідувати. За таких умов чуму швидко поширювали щури та блохи, які на той час абсолютно нормально проживали у будинках разом з людьми.
Але осередок виникнення хвороби зазвичай знаходився не в самому Лондоні, а в інших країнах. У місто збудники захворювання потрапляли завдяки мореплавцям. Відомо багато випадків, коли у вантажі, який привозили з інших куточків світу знаходили велику кількість бліх, які скоріш за все і спричиняли спалахи чуми. Тим паче мешканці міста відносилися до хвороби не дуже серйозно, як тільки вона зникала вони вже не чекали на нові спалахи і не намагалися вживати яких-небудь заходів для її уникнення в подальшому. Так було і після однієї з найбільш масштабних епідемій «Чорної смерті» у 1348 році. Тоді люди сподівалися на остаточне зникнення чуми, але через десять років вона знову нагадала про себе.
Епідемії чуми в Лондоні у другій половині XVІ століття
Вважається, що перша масштабна хвиля епідемії почалася у Китаї ще у 1300-их роках. Вона досить швидко поширилася світом, спалахи чуми спостерігалися також у віддалених куточках земної кулі. Збудники хвороби потрапили навіть до Австралії, Норвегії та Фінляндії. У Лондоні та багатьох містах Європи панував справжній хаос. Кількість жертв, яких тоді забрала чума, була надзвичайно високою. Але найжахливішим стало те, що хвороба час від часу поверталася та знову огортала темрявою цілі міста і села. У другій половині XVІ століття відбулося декілька епідемій чуми в Лондоні, під час яких померла велика кількість мешканців міста.
У 1563 році кількість загиблих становила приблизно 20 тисяч осіб, що проживали в Лондоні та навколишній місцевості. Населення міста скоротилося на 25 відсотків. Уряд намагався вжити заходів. Серед найпопулярніших з них було розповсюдження відповідної інформації у церкві, людей закликали не приходити на службу, якщо вони мали контакт з хворими. Також за наказом уряду винищували усіх вуличних собак та котів для перешкоджання поширення епідемії, а на дверях домівок, де проживали інфіковані, малювали хрести. На жаль, такі заходи виявилися не досить ефективними. Перші випадки зараження виявили у червні того року, а вже у серпні щотижня помирало близько 1000 осіб. Місто покидала велика кількість людей в тому числі і члени королівської родини. Але такі переміщення ставали головними причинами розповсюдження хвороби за межами міста. Багато людей на початку епідемії намагалися вивезти своїх тварин, через що чума поширилася у навколишніх селах. У момент розпалу хвороби усі, хто залишився у місті, намагалися не виходити з дому. Колись гучний та метушливий Лондон перетворився на тихе вимерше місце, де зустріч з людиною здавалася найдивнішою річчю у світі. Це також відіграло значну роль в економіці, адже торгівля майже повністю зупинилася, а бідних людей ставало все більше. Показник смертності почав знижуватися з приходом холодів. Цьому сприяв той факт, що взимку зникали блохи та щури, які були головними поширювачами інфекції, тому вже наприкінці січня чума покинула Лондон.
Велика Лондонська чума 1665-1666 рр.
Ще однією масштабною епідемією, що увійшла до історії постає Велика Лондонська чума. Її вважають останньою епідемією бубонної чуми (хвороби, яка отримала назву завдяки пухирям, які виникають після зараження, а також відрізнялася своєю масштабністю та високою ймовірністю летальних випадків) в Англії. З моменту спалаху епідемії у 1348 році проблема антисанітарії так і залишилась актуальною та незмінною. По вулицях протікали струмки нечистот, а бруківка була встелена тваринним гноєм та іншим сміттям, над яким кружляли мухи. Умови були настільки сприятливими для розвитку різноманітних інфекцій, що придумати кращі напевно вже не вийшло б. Чума завітала до міста у 1665 році. Але спочатку появу хвороби ніхто не сприйняв за епідемію, адже чума на той час стала звичайним явищем, яке вважалося такою ж повсякденною хворобою як інші. У газетах щороку опубліковувалася кількість померлих від цього захворювання. Ще однією проблемою стало замовчування багатьох випадків, що впливало на загальну статистику. Родичі деяких загиблих не надто хотіли розголошувати справжню причину смерті, а лікарі у свою чергу документально підтверджували інший діагноз.
У 1665 році уряд почав вживати перші заходи для того, щоб епідемія не поширювалася. Оголосили домашній карантин, а також планували застосовувати методи, які були успішними сотні років тому. Їх ефективність полягала в тому, що при захворюванні одного з членів сім’ї закривали весь будинок. Хоча це і давало деякі результати, але фактично вся родина була приречена на смерть. Це не сподобалося багатьом жителям, тому влада зіштовхнулася з протестами і побудувала спеціальні приміщення, де знаходилися хворі. Вони були розташовані на достатній відстані від помешкань інших людей. Цього разу хвороба також набула широкого розповсюдження саме влітку. З Лондона виїжджали усі, хто міг це зробити. Покинув місто і Карл ІІ з родиною, але багато людей залишилися, адже не мали грошей. Вже у лютому 1666 року королівська сім’я повернулася, а кількість смертей стала значно зменшуватися. Чума остаточно покинула місто після Великої лондонської пожежі. Після ряду таких подій урядом було прийнято рішення про розширення вулиць Лондона, припинення використання відкритої каналізації та заборону дерев’яних будівель.
Археологічні знахідки, що надали змогу вченим детально розглянути проблему хвороби
Сучасні фахівці та дослідники мають змогу більше дізнатися про особливості епідемії та дослідити хворобу завдяки розкопкам братських могил, що лондонці створювали для поховання під час масштабних епідемій. Скелети зазвичай знаходять під час будівництва, наприклад, у 2012 році на рештки великої кількості людей натрапили, коли створювали новий розважальний центр. У період з 2011 по 2015 робітники, що прокладали залізничну колію знайшли 3500 поховань. Завдяки науковим дослідженням вдалося визначити, що хвороба вплинула на здоров’я та еволюцію сучасних людей. Хоча такий ген, що знаходиться у нашій імунній системі, і допомагає організму протидіяти чумі, але несе у собі ризик до виникнення хвороби Крона та ревматоїдного артриту.