Важливий внесок у розвиток жіночої медичної освіти у США зробила Мері Путнам Якобі – лікарка, науковиця та суфражистка з Лондона. Її новаторство пройшло шлях від першості у навчальному середовищі до поширення своєї кваліфікації у провідних міжнародних організаціях. Далі на ilondon.info.
Ранні роки та професійне становлення Мері Путнам Якобі
Мері Корінна Путнам народилася 31 серпня 1842 року у Лондоні. Як старша донька серед 11 дітей сім’ї, вона зростала під опікою американського видавця та письменника Джорджа Палмера Путнама та британки Вікторін Хейвен Путнам. Організувавши філію власної видавничої компанії Wiley & Putnam у Нью-Йорку, її батько вирішив разом з усіма переїхати до нового місця діяльності у 1848 році. У роки свого дитинства та юності в Америці Мері Корінна Путнам розпочала свій навчальний шлях вдома. Згодом вона вступила до приватної школи в Йонкерсі, а після закінчила державну школу на Мангеттені у 1859 році.
Незважаючи на розвинуті здібності у художній та політичній літературній справі, дівчина вважала своїм покликанням медицину. Після здобуття середньої освіти вона опановувала грецьку мову, науку та медицину під керівництвом першої жінки з медичним ступенем, Елізабет Блеквелл. Хоча Джордж Путнам вважав лікарську справу неприпустимою для своєї доньки, він фінансово підтримав її вступ до Нью-Йоркського фармацевтичного коледжу. Ставши першою жінкою з медичною освітою американської школи фармації, вона продовжила своє навчання у Жіночому медичному коледжі у Пенсільванії. Після отримання ступеня доктора медицини у 1864 році випускниця скористалася можливістю стажування у лікарні Нової Англії для жінок і дітей.
Прагнучи здобути кваліфікацію на недосяжному для жінок рівні, Мері Корінна Путнам поїхала за кордон для задоволення своїх академічних амбіцій. У 1866 році вона стала постійною відвідувачкою клінік, лекцій та занять в École Pratique у Парижі. Зрештою, молода лікарка вступила до Медичної школи Паризького університету та стала першою жінкою серед її здобувачів освіти у 1868 році. Під час навчання діяльність студентки поширилася на написання статей та оповідань для Medical Record, Putnam’s Magazine, New York Evening Post та Scribner’s Monthly. Здобувши диплом з відзнакою у 1871 році, вона повернулася до Нью-Йорку та очолила Асоціацію сприяння розвитку медичної освіти жінок у 1872 році. Бувши її президенткою з 1874 по 1903 роки, Мері Корінна Путнам розвинула рух за подолання проблеми обмежених навчальних та професійних перспектив для жінок.
У 1973 році вона вийшла заміж за німецького лікаря Абрахама Якобі, який згодом став піонером американської педіатрії. У той час її професійна діяльність охоплювала заснування власної медичної практики, участь у дослідженнях та викладанні у Жіночому медичному коледжі та лікарні Маунт-Сінай. З 1882 по 1885 рік Мері Путнам Якобі виконувала обов’язки лекторки дитячого спрямування у Нью-Йоркській вищій медичній школі. Завдяки своїй практичній та консультативній кваліфікації вона змогла організувати дитяче відділення в Нью-Йоркській лікарні у 1886 році. У 1888 році науковиця була вимушена залишити педагогічну справу у жіночому закладі освіти через неготовність американського суспільства до її знань та навичок.
Наприкінці свого життя поясненням на погіршення її стану здоров’я виявилася пухлина головного мозку. Після діагностування вона написала “Опис ранніх симптомів менінгеальної пухлини, що стискає мозочок. Від чого померла письменниця. Написано нею самою” як передсмертну наукову статтю. Померла лікарка 10 червня 1906 року у Нью-Йорку та була похована на кладовищі Грін-Вуд у Брукліні.
Britannica
Спадщина та значення медичної діяльності Мері Путнам Якобі
Мері Путнам Якобі залишається вагомою особистістю в історії лікарської та суфражистської справи. Її наукова спадщина налічує понад 120 медичних статей та 9 книг, серед яких “Питання відпочинку для жінок під час менструації”, що була номінована на першу жіночу Бойлстонську премію. Як новатор в американської освітній системі, вона стала співзасновницею Ліги політичної освіти та Жіночої медичної асоціації Нью-Йорка, а також була посмертно включена до Національної зали жіночої слави у 1993 році.
Tulane School of Medicine